TCC VS. COURTS: HOW COURT PRACTICE FILLS GAPS IN MOBILIZATION LEGISLATION

Vitaly Bobrynev, Alyona Michurina for the Mind

Article in the original language

Стаття on-line 

Який насправді порядок подачі заяви про відстрочку, надання копій документів і розгляду заяви про відстрочку

Наразі тема процесу мобілізації – одна з найобговорюваніших і неоднозначних у суспільстві. При цьому якість нормативного регулювання вкупі з багатою фантазією «реалізаторів» державної політики в цій сфері породжують цілий вал спорів, який затоплює адміністративні суди країни. У боротьбі з цією «стихією» суди починають випрацьовувати більш-менш стабільну практику, закриваючи юридичні «прогалини», допущені законодавцем. Про «рятувальні операції» судів із питання отримання відстрочки від призову на військову службу спеціально для Mind розповіли старший юрист АФ PRAGNUM Альона Мічуріна та керуючий партнер АФ PRAGNUM Віталій Бобриньов.

«Особисто подати» vs «особисто прибути»
Питання, яке вже набило оскому, – подання заяви про відстрочку. Керуючись нормою Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, а саме п. 58, який містить формулювання «військовозобов’язані особисто подають заяву», ТЦК та СП на отриману поштою заяву про надання відстрочки повідомляють, що «для оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, військовозобов'язаний має з'явитися до ТЦК та СП особисто для написання заяви».

Проте суди не оцінили таку спробу підміни понять, зазначаючи в рішеннях, що «обов'язок «особисто подати» та «особисто прибути» не є тотожним. Суд не ставить під сумнів, що заява про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації була складена позивачем, що підтверджено його підписом.

Порядком не передбачено обов'язку особистого відвідування ТЦК й СП для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим, зважаючи на направлення адвокатського запиту представником позивача разом із заявою позивача та доданими до неї документами, суд вважає, що позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

«Розгляд заяви про відстрочку» vs «спочатку уточніть військово-облікові дані / пройдіть ВЛК»
Ще одна проблема, з якою стикалися військовозобов’язані, які мають право на відстрочку, – відмова ТЦК та СП розглядати заяву про надання відстрочки до проходження таким військовозобов’язаним ВЛК або до уточнення військово-облікових даних. На щастя, постанова №560 нарешті розв’язала питання черговості отримання відстрочки та проходження ВЛК, чітко визначивши в п. 60, що до ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Стосовно уточнення даних суди дотримуються такої позиції: «Щодо зазначених у листі посилань на необхідності оновлення (уточнення) військово-облікових даних та проходження ВЛК, суд зазначає, що чинне на момент звернення позивача до ТЦК та СП законодавство не ставить право на отримання відстрочки від призову на військову службу у залежність від уточнення (оновлення) заявником паспортних та військово-облікових даних та проходження ВЛК. Таке право реалізується шляхом подання відповідних документів, які у своїй сукупності доводять наявність умов, зазначених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому подібної позиції суди дотримуються й у разі відсутності (неотримання або втрати) військово-облікового документа: якщо військовозобов’язаний порушив вимоги мобілізаційного законодавства – складайте матеріали про адміністративне правопорушення, але розгляд заяви про відстрочку є обов’язком, а не правом ТЦК та СП.

Юридичною мовою у виконанні суду це звучить так: «Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто в разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку».

«Засвідчені в установленому порядку» vs «засвідчені нотаріально»
Положення №560 містить вимогу про подання військовозобов'язаними копій документів «засвідчених в установленому порядку». «А це в якому такому порядку?» – поцікавитеся ви. ТЦК та СП вважають, що мається на увазі нотаріальне посвідчення. Проте суди з такою позицією не погодилися, вказавши, що ТЦК та СП, замість займатися формалізмом, мають розглядати заяву по суті: «Норми законодавства станом на час подання заяви не містять обов'язкової вимоги щодо нотаріального завірення копій документів, доданих до заяви.

Отже, вимога відповідача про надання нотаріально завірених додатків до заяви не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Крім того, відсутність підпису нотаріуса в документах не змінює факту, що позивач є батьком трьох дітей до 18 років. Таким чином, у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його компетенції».

Повістка: «засіб оповіщення» vs «зміна правового статусу»
Ще одна цікава позиція суду стосовно того, чи може вручення повістки у принципі порушувати права та інтереси військовозобов’язаного: «Доводи відповідача стосовно того, що повістка являється лише засобом оповіщення військовозобов’язаної особи для її прибуття на вказану дату до ТЦК суд вважає необґрунтованими. Вказана повістка не є лише засобом оповіщення військовозобов’язаної особи для її прибуття на вказану дату до ТЦК, оскільки містить зобов'язання позивача з'явитися саме для його призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до військової частини. Тобто явка позивача до ТЦК та СП за вказаною повісткою мала б наслідком мобілізацію позивача, зміну його правового статусу з військовозобов’язаної особи, яка має право скористатися своїм правом на відстрочку, на статус військовослужбовця, який втрачає право скористатися правом на відстрочку. Зазначене порушує права позивача, оскільки позивач є особою, якій повноважним суб'єктом владних повноважень надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації».

Попри обґрунтованість і виваженість судових рішень, жодне з них не розв'язує проблеми глобально – суди не є законодавчим органом, а ТЦК та СП у спорах із військовозобов’язаними віддають перевагу не доходити до Верховного Суду. Останній, вирішуючи спір, міг би надати тлумачення-висновки щодо застосування норм права, які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт із такими нормами.

Отже, і військовозобов’язані, і суди, і юридична спільнота будуть знову й знову борсатися в тих самих питаннях у приватному порядку – на підставі позовів окремих осіб – замість того, щоб отримати остаточне рішення на законодавчому рівні чи хоча б на рівні узагальнювальної судової практики.