ПІДРОБЛЕННЯ ПІДПИСУ В ДОГОВОРІ: НАСЛІДКИ, СУДОВА ПРАКТИКА

undefined

undefined

undefined

Олександр Мостовий для ЛІГА:ЗАКОН

Стаття on-line

Аналіз судової практики від АФ Pragnum

Надія на добросовісність

Добросовісність контрагента є визначальною передумовою плідних і тривалих господарських правовідносин. Натомість далеко не кожен суб'єкт господарювання приділяє достатньо уваги цьому критерію під час започаткування взаємовідносин з потенційним партнером. Унаслідок такої недалекоглядності раз-у-раз виникають ситуації, коли, на перший погляд, добропорядний партнер виявляється не таким уже й порядним, не кажучи про його добросовісність.

При цьому якнайкраще оцінити ризики потенційної недобросовісності партнера дозволяє один добре відомий крилатий вислів: «Можеш не платити - не плати».

Якщо провести рейтинг підстав, що першими спадають на думку недобросовісним контрагентам під час вигадування способів ухилення від виконання договірних зобов'язань, то чільне місце в ньому займе така підстава як підроблення підпису в договорі. Що може бути простіше, ніж заявити: «Підпис - не мій, я вам нічого не винен!»

Саме задля мінімізації ризику потрапляння на недобросовісного контрагента в цілому, так і на гачок: «підроблення підпису в договорі» зокрема, у цій статті розглянемо актуальну судову практику щодо цього питання, висновки з якої допоможуть сумлінним учасникам цивільного обороту спланувати ефективну поведінку для запобігання або подолання недобросовісних зазіхань контрагентів.

Передумови, що сприяють імовірності підроблення підпису в договорі

Спершу щиро відповімо собі на питання: чому взагалі виникають ситуації, за яких може статися, що договір підписала не та особа, яка в ньому зазначена? Втім, відповідь на це питання також можуть надати звичаї ділового обороту, якими керується переважна більшість суб'єктів господарювання.

Повсякчас договори підписуються не в тому вигляді та атмосфері, як це зображено в західних бізнес-кінострічках: у просторому залі присутні топ-менеджери компаній, які обмінюються не лише безпосередніми люб'язностями, а й власноручними підписами під спільними документами. У наших реаліях компанії зазвичай обмінюються заздалегідь підписаними примірниками договорів, які, до того ж, ще й надсилаються поштовим зв'язком.

Таким чином, отримавши примірник підписаного договору (специфікації, акта приймання-передачі, видаткової накладної і т.д.), компанія може лише «обґрунтовано» сподіватися, що з боку контрагента договір підписано його уповноваженим представником або фізичною особою як стороною цього договору, а не, в ліпшому разі, бухгалтером, а в гіршому - родичем уповноваженої на підписання договору особи.

Наслідки підроблення підпису в договорі

(1) Недійсність

Тривалий час у практиці правозастосування існувала відносно усталена позиція, що наслідком підроблення підпису в договорі є його недійсність на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Зокрема, така позиція була відображена ще впостанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, в якій Судова палата у цивільних справах переглянувши ухвалу ВССУ від 12.11.2014 у справі за позовом фізичної особи про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та витребування земельної ділянки, крім іншого, дійшла такого висновку: «Судам під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином, спірний договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_9, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України».

Вказана позиція щодо недійсності договору, підпис в якому здійснено іншою особою, ніж стороною договору (встановлення факту відсутності волевиявлення особи на укладення договору), знаходила своє неодноразове відтворення в подібних висновках Верховного Суду (наприклад, постановивід 11.06.2020 у справі № 141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17 та ін.).

Разом з тим правові наслідки недійсності правочину, в тому числі з підстав установлення факту відсутності волевиявлення особи на його укладення, чітко унормовані ст. 216 ЦК України, відповідно до абз. 2 ч. 1 якої, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину тощо.

При цьому суди, дійшовши висновку про доведеність позовних вимог у частині недійсності договору (внаслідок його підписання невстановленою особою), також задовольняли позовні вимоги, пов'язані з його недійсністю, як наприклад, зобов'язання повернути майно власнику (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 479/1049/16-ц).

(2) Неукладеність

16.06.2020 Великою Палатою Верховного Суду (далі - ВП ВС) ухвалено постанову у справі № 145/2047/16-ц, за позовом ОСОБА_1 до селянського фермерського господарства про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, з посиланням позивача на непідписання договорів та, відповідно, непогодження їх умов, в якій ВП ВС сформовано кілька суттєвих правових висновків, найважливішим з яких є висновок про необхідність відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним.

За таких умов ВП ВС дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи № 145/2047/16-ц, на думку ВП ВС, є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції ВП ВС убачається, що залежно від фактичних обставин справи, належними способами захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (непідписаного) договору, слід розглядати звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, або про повернення такого майна як безпідставно набутого.

Також варто зауважити, що після формування ВП ВС зазначеного правового висновку щодо належного способу захисту прав особи, яка наполягає на непідписанні договору, Верховний Суд притримується цього висновку під час розгляду справ, що мають подібний предмет та фактичні обставини.

Наприклад, за результатами розгляду справи № 925/271/18 Верховний Суд, із посиланнями на наведену вище правову позицію ВП ВС, у постанові від 22.10.2020 констатував, що враховуючи непідписання позивачем спірного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову в задоволені позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу стовідсоткової частки в статутному капіталі приватного підприємства, оскільки судами встановлено факт його не вчинення (не укладення).

Як підсумок слід зазначити, що для особи, яка зіткнулась із контрагентом, який, як виявилося, не підписував договір, не вкрай важливо чи буде цей договір визнано недійсним або неукладеним, адже наслідок такої ситуації один - повернення отриманого за договором.

Вихід є завжди. Але не для всіх

Судова практика свідчить, що в контексті проблеми підроблення підпису в договорі, більш надійними з точки зору правової сили є договори, що укладені з юридичними, аніж із фізичними особами.

Якщо в переважній більшості цивільних справ, де позивачем є фізична особа, що наполягає на непідписанні договору та непогодженні його умов, суди (за наявності «позитивного» висновку почеркознавчої експертизи) стають на бік такої особи та визнають договори неукладеними (чого тільки варта практика судів щодо визнання недійсними договорів оренди землі), то в господарському судочинстві учасники відповідних спорів сформували певні запобіжники, що не дозволяють недбалим контрагентам ухилятися від виконання договірних зобов'язань лише на тій підставі, що підпис у договорі є нібито підробленим.

Найважливішим із таких запобіжників є багатостраждальна печатка юридичної особи. З одного боку, тривалий час бізнес намагався позбутися вимоги про обов'язкове використання печатки, зокрема, під час укладення правочинів (що врешті-решт сталося, див. Закон України від 23.03.2017 № 1982-VIII), а з іншого - виявилося, що в ситуації заперечення підписання договору контрагентом, наявність на договорі його печатки може зіграти вирішальну роль під час доведення обставин вчинення та виконання (схвалення) цього правочину.

Так, у справі № 918/780/18 за позовом про визнання договору недійсним, позивач, серед іншого, наполягав на тому, що спірний договір та додаткові угоди до нього підписані начебто невстановленими особами.

Однак Верховний Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими повністю відмовлено в задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, у постанові від 23.07.2019 у справі № 918/780/18 зазначив, що зі встановлених судами обставин справи вбачається, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Поряд з цим у наведеній постанові Верховний Суд зауважив, що позаяк позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи обставин її втрати, так само й не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, то суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалася проти волі позивача.

Також доволі цікавими та, щонайголовніше, важливими є висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 24.02.2021 у справі № 926/2308/19, ухваленій за результатами розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу - юридичній особі - відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору.

У вказаній справі позивач посилався на те, що наявність відтиску печатки юридичної особи на оспорюваному договорі не тягне юридичних наслідків, оскільки експертним висновком встановлено, що від імені директора юридичної особи підпис на цьому договорі виконано іншою невстановленою особою, тому з боку позивача цей договір підписано неуповноваженими особами, що не може породжувати будь-яких договірних зобов'язань для позивача.

Однак Верховний Суд не погодився з такими доводами позивача та зосередив увагу на тому, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, тому, встановивши наявність відбитку печатки позивача на цих документах, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Доказів її загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття з володіння позивача або використання її іншою особою не надано.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв'язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину. Водночас суди попередніх інстанцій установили наявність доказів, що підтверджують вчинення позивачем дій, спрямованих на виконання оспорюваного договору та його схвалення.

Разом з тим особливо прикметним є висновок Верховного Суду, що подальше схвалення правочину юридичної особи на умовах ст. 241 ЦК України, стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення цього правочину. Аналогічна правова позиція викладенау постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18 та ін.

Водночас доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).

Висновки

Таким чином, зважаючи на зазначені вище висновки Верховного Суду, встановлення факту непідписання договору (підроблення підпису в договорі) контрагентом - юридичною особою ще не є безумовним приводом для визнання такого договору неукладеним.

Якщо інша сторона договору доведе, що на договорі чи інших документах міститься дійсна печатка такого контрагента, а також існують докази виконання договору «особою, що нібито його не підписувала», є достатні підстави розраховувати, що суди господарської юрисдикції кваліфікують відповідні правовідносини як договірні та захистять права їх добросовісного учасника.

Відповідна позитивна тенденція КГС у складі Верховного Суду слідувати за духом правовідносин, а не за їх формою, не може не викликати стриманого оптимізму в тому, що рано чи пізно будь-яка недобросовісна поведінка учасника господарських правовідносин буде знівельована надійним судовим захистом та контролем.

Натомість розглянута практика судів цивільної юрисдикції дає підстави для висновку, що основним гарантованим способом захисту від підроблення підпису в договорі його стороною - фізичною особою все ж таки залишається особиста участь цієї особи при підписанні договору, а ще краще - нотаріальне посвідчення договору.