ПРО ЩО МОВЧИТЬ КОДЕКС УКРАЇНИ З ПРОЦЕДУР БАНКРУТСТВА

Ігор Сікора для ЛІГА:ЗАКОН

Стаття on-line

З поганими законами і добрими чиновниками цілком можна правити країною,
але якщо погані чиновники – не допоможуть і найкращі закони.

Отто фон Бісмарк

18 жовтня 2018 р. для значної частини суспільства відбулася знакова подія – ухвалено Кодекс України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ). Знаковою ця подія є не лише з міркувань усунення дисбалансу прав боржника перед кредиторами, а й упровадження процедури відновлення платоспроможності боржника – фізичної особи.

У пояснювальній записці до проєкту Кодексу України з процедур банкрутства його автори акцентували: "Прийняття акта (КУзПБ) дасть змогу запровадити нову для вітчизняної економіки систему регулювання правових відносин із відновлення платоспроможності фізичних осіб, які сьогодні не врегулювані. Це дозволить зняти напруги у суспільстві за рахунок запровадження зрозумілих, юридично обґрунтованих і ефективних механізмів розв'язання проблем заборгованості будь-якої людини, яка через незалежні від її волі причини опинилася у складній фінансовій ситуації, під наглядом суду з додержанням її прав і свобод у відкритому судовому процесі. Також це дасть поштовх до відновлення економічної активності громадян, зокрема, завдяки відновленню споживчого кредитування, коли учасники кредитних і боргових відносин будуть знати, що не буває невирішуваних ситуацій, якими б вони складними не були".

Проте чи досягнули автори КУзПБ цілей, які вони собі ставили, зокрема "запровадження зрозумілих, юридично обґрунтованих і ефективних механізмів розв'язання проблем заборгованості"?

Згідно з інформацією онлайн-системи аналізу й відстеження судових рішень Verdictum, від початку дії КУзПБ 258 заяв про відкриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи було залишено без руху, а всього лиш у 244 справах відкрито провадження про неплатоспроможність фізичної особи, що на 14 менше, ніж залишено без руху.

Тобто майже кожну другу заяву про порушення справи про неплатоспроможність фізичної особи було залишено без руху, що становить цілком обґрунтований практичний інтерес для аналізу цих рішень суду.

Передусім потрібно враховувати, що підставами для залишення без руху заяв про відкриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи (надалі – Заява) здебільшого є:

1) невідповідність заяви положенням ст. ст. 115, 116 КУзПБ;

2) невідповідність положенням ст. ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

Проаналізувавши ухвали про залишення заяв про відкриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи без руху на підставі невідповідності ст. ст. 115, 116 КУзПБ, можна відстежити проблеми, які виникають переважно через недосконалість нормотворчої техніки законодавця або правозастосування цих норм судами.

Так, однією з обов'язкових умов для звернення із Заявою є ухвалення постанови у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення. Суди, керуючись ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, залишають такі Заяви без руху, якщо до них не долучено такої постанови (ухвала Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2020 р. у справі № 921/359/20).

Однак, як діяти боржнику, якщо в нього кілька виконавчих проваджень, у рамках яких виконавцем у постанові про відсутність майна, на яке може бути звернене стягнення, або в таких виконавчих провадженнях ще не ухвалено таких постанов?

Суди досить креативно вийшли із цього становища й витребовують від боржників довідки про стан виконання виконавчого провадження (ухвала Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2020 р. у справі № 921/359/20), що є досить сумнівним способом, адже видачі довідки боржнику про стан виконавчого провадження не передбачено Законом України "Про виконавче провадження" і немає її у переліку необхідних документів у ст. 116 КУзПБ. Ба більше, ухвалення таких постанов цілком залежить від виконавця, що, зважаючи на їхню завантаженість або "зацікавленість" у виконанні "неперспективного рішення суду", може затягнутися на роки.

Законодавці, дотримуючись задекларованої мети впровадження інституту відновлення платоспроможності фізичної особи, для підвищення популярності цього інституту встановили пільгу у формі відсутності обов'язку згідно зі ст. 116 КУзПБ долучати документ, який підтверджує сплату судового збору за звернення до суду з такою Заявою (що рівноцінно звільненню від сплати судового збору).

Однак ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" наведено перелік об'єктів, щодо яких у разі звернення до суду судовий збір не справляють. У вказаному переліку досі немає заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що створює підстави для суду залишати заяву фізичної особи без руху в разі неподання доказів сплати судового збору. Такі прецеденти наявні, і вони непоодинокі, наприклад ухвали Господарського суду Черкаської області від 01.04.2020 р. у справі № 925/374/20, Господарського суду Полтавської області від 02.12.2020 р. у справі № 917/2045/19 та ін.)

Утім варто зауважити, що в більшості випадків суди не вимагають сплати судового збору за подання Заяви.

"Усуваючи недоліки" (прогалини) правового регулювання переліку документів, які необхідно подавати разом із Заявою, суди витребовують від боржників також інші документи, які не передбачено КУзПБ.

Мабуть, найяскравішим і найчастішим прикладом такої нормотворчості судів є залишення Заяви без руху через неподання боржником довідки про місце його реєстрації (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2020 р. у справі № 904/1003/20), яку не передбачено ст. ст. 115 та 116 КУзПБ. Трагікомічності цій ситуації додає факт, що до більшості таких Заяв додають копії паспорта боржника, у якому зазначено його місце реєстрації (наприклад, ухвала Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2020 р. у справі № 907/646/20).

На продовження згаданої вище вимоги суду непоодинокі випадки, коли, крім довідки, суди залишають без руху Заяви з підстав ненадання відомостей боржником щодо квартири, у якій він фактично проживає (наприклад, ухвали Господарського суду Київської області від 16.04.2020 р. у справі № 911/912/20, від 04.06.2020 р. у справі № 911/1613/20 та від 01.09.2020 р. у справі № 911/2503/20).

Як випливає з викладеного, суди не обмежуються приписами КУзПБ, а використовують також інші нормативно-правові акти, які стосуються процедури відновлення платоспроможності фізичної особи, що збільшує обсяг документів, які необхідно подати разом із Заявою.

У цьому випадку хорошою ілюстрацією зазначеної тези є обов'язок подання декларації про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.

Зокрема, форму цієї декларації та правила її заповнення затверджено наказом Міністерства юстиції України від 21.08.2019 р. № 2627/5. Пунктом 9 Примітки до цього наказу встановлено, що боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлювальні документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію та він не може отримати її з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації потрібно зазначити: "Член сім'ї не надав інформацію".

На противагу цьому положенню, суди взяли за правило вимагати документи, які підтверджують виконання обов'язку боржника зі звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка йому потрібна була для заповнення розділів II та III декларації (наприклад, ухвали Господарського суду м. Києва від 05.05.2020 р. у справі № 910/6143/20, від 10.09.2020 р. у справі № 910/13498/20 та ін.).

Ба більше, суди також уважають за необхідне витребувати від боржника документи, які містять відомості про те, чи перебуває останній у шлюбі, або відомості про особу, з якою шлюб було розірвано протягом трьох років до дня подання декларації (як приклад, ухвали Господарського суду м. Києва від 30.04.2020 р. у справі № 910/5812/20, Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2020 р. у справі № 907/646/20 та ін.).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулює цей Кодекс, Господарський процесуальний кодекс України (ГПК України) та інші закони України. Частиною 6 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (на цей час ці відносини регулює лише КУзПБ).

Натомість ГПК України не передбачає, які саме його норми не підлягають застосуванню під час провадження у справі про банкрутство. Як наслідок, межі суддівської волі під час застосування норм ГПК України визначають вони самі, з урахуванням фактичних обставин справи та здійснюваної процедури у справі про банкрутство.

Так, ст. 117 КУзПБ передбачає лише три можливі варіанти поведінки судді в разі недотримання вимог до Заяви, а саме:

1) винесення ухвали про прийняття;

2) винесення ухвали про відмову в прийнятті;

3) про повернення заяви.

Отже, таку процесуальну дію, як залишення без руху заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, норми КУзПБ не передбачають, що зумовлює неможливість застосування положення ст. 174 ГПК України у провадженні у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

Аналогічне питання розглядали 12 січня 2018 р. у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду на спільній нараді голів місцевих, апеляційних господарських судів і суддів КГС ВС, зокрема, щодо питань застосування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та нової редакції ГПК України. Зрештою судді дійшли згоди, що положення ст. 174 ГПК України не потрібно застосовувати під час процедури банкрутства. Проте господарські суди продовжують їх активно застосовувати і до процедур банкрутства та відновлення платоспроможності фізичної особи.

Як наслідок, з'являються такі підстави для залишення Заяви без руху, як недолучення до Заяви:

– попереднього розрахунку судових витрат (ухвала Господарського суду Тернопільської області від 05.06.2020 р. у справі № 921/359/20);

– доказів неподання позову до інших відповідачів (ухвала Господарського суду Тернопільської області від 08.05.2020 р. у справі № 921/282/20);

– доказів надсилання іншим учасникам справи (ухвала Господарського суду Черкаської області від 27.11.2019 р. у справі № 925/1379/19) та інші.

Україна, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, узяла на себе зобов'язання, закріплені у ч. 1 ст. 6, а саме: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

Усталена позиція Європейського Суду з прав людини також ґрунтується на тому, що у багатьох справах, основним складником права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання та що з боку держави не повинно бути правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Конституційний Суд України в п. 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.97 р. № 9-зп зазначив, що відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Оцінюючи високі стандарти доступу до правосуддя в Україні, які ґрунтуються на положеннях Конституції України та міжнародних зобов'язаннях, узятих на себе Україною, можна дійти висновку, що залишення Заяв без руху з підстав, описаних вище, непропорційно обмежує в реалізації прав боржників на реалізацію положень інституту неплатоспроможності фізичних осіб.

Виходячи з аналізу залишених без руху ухвал, деякі зауваження судів є справді доцільними, однак невитребування цих документів на стадії відкриття провадження не завдасть шкоди процедурі відновлення платоспроможності фізичної особи, тим паче арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність володіє достатнім обсягом повноважень для перевірки й отримання документів, які містять всі необхідні відомості для повного, неупередженого та справедливого розгляду справи про відновлення платоспроможності фізичної особи.