АРЕШТ РАХУНКІВ ТА ПОЗБАВЛЕННЯ МАЙНА БЕЗ СУДУ ЗА 1 ГРИВНЮ БОРГУ” — ПОЛІТИЧНА МАНІПУЛЯЦІЯ ТИМОШЕНКО ЧИ РЕАЛЬНА ЗАГРОЗА?

Коментар Альони Мічуріної для LB.ua

Стаття on-line

Повний текст коментаря:

1.    Чи справді законопроєкт передбачає можливість блокування рахунків і арешту майна без рішення суду?

Для того, щоб знизити градус даного питання, давайте розпочнемо з того, хто і за яких обставин наразі має право «блокувати» рахунки, арештовувати майно фізичних і юридичних осіб та на яких підставах. 

Досліджуючи чинне законодавство, ми побачимо, що такі дії можуть вчинятися в рамках примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Закон України «Про виконавче провадження» містить перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню з уточненням щодо тих самих «інших органів (посадових осіб), які можуть такі документи видавати.

Окрім, власне, судових документів: виконавчих листів, наказів, ухвал судів, рішень третейських судів, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом, до таких документів належать: виконавчі написи нотаріусів; спеціальні виписки з Реєстру аграрних нот, посвідчення комісій по трудових спорах, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішення Національного банку України; рішення Європейського суду з прав людини, а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб); рішень Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу. Крім того, стягнення можуть накладатися і за постановами державних і приватних виконавців: про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, накладення штрафу, стягнення основної винагороди приватного виконавця.

Як бачимо, наразі законодавством визначено досить широке коло органів та посадовців, за рішеннями яких накладаються арешти на рахунки та майно громадян і юридичних осіб. При цьому такі рішення приймаються без процедури судового розгляду. Яскравими прикладами, із яким доволі часто стикаються громадяни, є штрафи, які накладаються патрульними поліцейськими за порушення правил дорожнього руху, чи, наприклад, штрафи ТЦК та СП за порушення правил військового обліку. Об’єднує всі ці рішення два аспекти. По-перше, усі вказані рішення можуть бути оскаржені в судовому порядку. По-друге, жоден із указаних органів чи посадових осіб (окрім виконавців) не має права самостійно вчиняти дії щодо виконання своїх же рішень: для цього законом передбачена єдина процедура – виконавче провадження. 

Розібравшись із цим, варто перейти до питання, чи вносить законопроект №14005 принципові зміни до порядку накладення арешту на рахунки та майно боржників.

Щодо рахунків, то нормами законопроекту №14005 визначено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти/електронні гроші та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях та на зберіганні у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей. Практично аналогічна норма міститься і у чинному законі «Про виконавче провадження». При цьому законопроект №14005 уточнює, що звернення стягнення передбачає отримання інформації про рахунки/електронні гаманці боржників та накладення виконавцем арешту на кошти/електронні гроші шляхом винесення постанови про арешт коштів/електронних грошей боржника, списання коштів з рахунків боржника/списання електронних грошей з електронних гаманців боржника (пред’явлення електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця).

Крім того, законопроектом №14005 уточнено, що розміщення коштів боржника на вкладних (депозитних) рахунках не перешкоджає зверненню стягнення на них. Після отримання банком постанови про арешт коштів боржника на вкладних (депозитних) рахунках не допускається продовження строку дії договору банківського строкового вкладу. Виконавець, який виніс постанову про арешт коштів боржника, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку за договором банківського строкового вкладу, не пізніше ніж на наступний робочий день після закінчення строку дії такого договору зобов’язаний надіслати банку платіжну інструкцію на примусове списання (стягнення) коштів у сумі, необхідній для виконання рішення за виконавчим документом. Решту коштів банк повертає боржнику відповідно до умов договору.

Що стосується майна, то законопроектом пропонується внесення змін до законів «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про виконавче провадження» в частині підстав для державної реєстрації обтяжень. До таких підстав включено постанови державного виконавця, приватного виконавця щодо накладення/зняття арешту на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості під час примусового виконання судового рішення про забезпечення позову відповідно до закону, судового рішення про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку. Як бачимо, реєстрації обтяжень передує відповідне рішення суду, а нововведенням, фактично, є лише долучення до переліку об’єктів, на які накладається арешт, нерухомого майна, право на яке не зареєстроване – чинне законодавство такого поняття наразі не містить. 

Досить чутливим питанням є примусове проникнення до житла боржника. Так, законопроектом передбачено, що виконавець має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржнику від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх у встановленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, звертати стягнення на належне боржнику майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.

Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв’язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі відповідного рішення суду. Проте слід відзначити, що дане положення практично повністю дублює діючі норми статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», а отже, ніякої сенсації в цьому знову-таки немає. 

Якщо аналізувати законопроект в цілому, то основна його ідея полягає не стільки у встановленні якихось додаткових обмежень для боржників, а у налагодженні системи інформаційної взаємодії між виконавцями та органами і особами, які відповідно до законодавства здійснюють будь-які дії щодо майна боржників, а це: нотаріуси, банки, інші фінансові установи, депозитарні установи, територіальні органи Міністерства внутрішніх справ (сервісні центри МВС), державні реєстратори тощо. Така взаємодія має відбуватися за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження у порядку, визначеному Міністерством юстиції України, Національним банком України, Міністерством внутрішніх справ України. Тобто наявність відомостей про особу в Єдиному реєстрі боржників визначено підставою не лише для відмови у посвідченні договорів та вчиненні відповідних реєстраційних щодо відчуження або передання в заставу (іпотеку) майна такої особи, а і для надання відомостей про таке майно органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, які здійснюють виконавче провадження щодо стягнення заборгованості з такої особи. 

2.    З якої саме суми заборгованості може бути застосовано такі заходи — чи дійсно «з першої гривні»? Як заявляє Юлія Тимошенко. 

Норми чинного закону «Про виконавче провадження» передбачають, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання рішення за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов’язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника. Законопроект №14005 практично повністю дублює дану норму. Тобто дійсно, мінімальної суми, з якої виконавець повинен застосовувати ті чи інші заходи не визначено.

3.    На які види заборгованостей поширюється дія цього механізму — лише фінансові борги чи також адміністративні, комунальні, банківські тощо?

Як було зазначено вище, стаття 3 закону «Про виконавче провадження» визначає перелік виконавчих документів та рішень, що підлягають примусовому виконанню. До них належать виконавчі листи та накази, що видаються судами на підставі судових рішень, ухвали та постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчі написи нотаріусів, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; а також рішення ряду інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами. Отже, і адміністративні, і комунальні, і будь-які інші борги, якщо щодо них винесено рішення чи виконавчий документ відповідним уповноваженим органом, підлягає виконанню в порядку, визначеному законом «Про виконавче провадження».   

4.    Чи передбачено у законопроєкті порядок оскарження внесення до реєстру боржників і хто має право це зробити?

Однією із засад виконавчого провадження, що визначені статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до змін, які пропонуються законопроектом №14005, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, зокрема, на підставі судового рішення, а також винесенням постанови про скасування постанов, що мали наслідком внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників. Тобто, безумовно, боржник має право або оскаржити рішення органу (посадової особи), на підставі якого сформовано виконавчий документ, або ж оскаржити постанову виконавця про відкриття виконавчого провадження. Дані процедури визначаються відповідними процесуальними кодексами, а також законом «Про виконавче провадження». У випадку задоволення такої скарги відомості про боржника будуть виключені з Єдиного реєстру боржників.

5.    Яким чином визначається, що борг існує — чи передбачено попереднє судове підтвердження заборгованості, чи все відбувається автоматично?

Знову-таки, як було зазначено вище, виконавець діє на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження». Саме по собі виконавче провадження є сукупністю дій, , що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах та у спосіб, що визначені, зокрема, рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Перелік таких рішень наведено у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виконавчі листи, накази, ухвали судів, рішення третейських судів, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчі написи нотаріусів; спеціальні виписки з Реєстру аграрних нот, посвідчення комісій по трудових спорах, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішення Національного банку України; рішення Європейського суду з прав людини, а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб); рішень Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу. Крім того, стягнення можуть накладатися і за постановами державних і приватних виконавців: про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, накладення штрафу, стягнення основної винагороди приватного виконавця. 

При цьому при прийнятті документа до виконання виконавець зобов’язаний пересвідчитися лише у тому, чи відповідає такий документ вимогам закону «Про виконавче провадження», що зазначені у статті 4. Так, виконавчий документ повинен містити такі дані: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред’явлення рішення до виконання.

Як видно, жодної процедури щодо перевірки «реальності» боргу для виконавця не передбачено. Відтак, доведення незаконності рішення чи виконавчого документа – це завдання боржника, яке можна реалізувати шляхом адміністративного оскарження або звернення до суду.  

6.    Яку роль у цій процедурі матимуть приватні та державні виконавці — чи справді вони отримують нові повноваження діяти без судового рішення?

Повноваження як державних, так і приватних виконавців визначені Законом України «Про виконавче провадження», а саме – статтею 18 вказаного закону.
До таких повноважень, зокрема, належать: проведення перевірки виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню; проведення перевірки виконання суб’єктами господарювання рішень стосовно працюючих у них боржників; одержання необхідних для проведення виконавчих дій пояснень та іншої інформації, в тому числі конфіденційної; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржників, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв’язку з виконавчим провадженням; у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Слід зазначити, що законопроект №14005 не розширює повноваження виконавців – вони, як і було зазначено вище, діють на підставі рішень та виконавчих документів, визначених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження». Жодних змін у цю статтю законопроект №14005 не вносить. 

7. Чи містить законопроєкт положення, які дозволяють позбавляти людину єдиного житла за борги, і якщо так — у яких випадках?

Як чинний Закон України «Про виконавче провадження», так і законопроект №14005 визначають, що у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати (на сьогоднішній день мінімальна зарплата складає 8 тисяч грн., а отже, ідеться про суму 160 тисяч грн.), звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов’язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника. Якщо ж заборгованість становить більше, ніж указана сума, то виконавець має право звернути стягнення на єдине житло боржника.