Правова vs судова: чи відбудеться перезавантаження після зміни назви реформи

ЛІГА.ЗАКОН, 15 липня 2019 г.
Дмитро Жуков 
Стаття on-line 

Авторська стаття партнера Pragnum Дмитрия Жукова у виданні Mind

Яким державним органам варто готуватися до нововведень

Напередодні президентських виборів 2019 року команда тоді ще кандидата у президенти Володимира Зеленського анонсувала зміни, зокрема й для судової системи. Зеленський неодноразово звертав увагу на неефективність судової реформи, запровадженої п’ятим президентом України Петром Порошенком і наголошував на необхідності змін у цій сфері. Зокрема, висловлювалися наміри запустити інструмент самоочищення судової влади, Електронний суд, інститут  мирових суддів, професійний суд присяжних.

З 15 липня 2019 року, набирає чинності один з перших – для нової влади – документів у цій галузі: Указ президента України №421/2019 від 21 червня 2019 року «Про Комісію з питань правової реформи», яким, зокрема ліквідовано Раду з питань судової реформи та Конституційну комісію.

 

Про те, чи вплине на якість українського правосуддя створення нової Комісії та чи стане вона поштовхом до якісних змін, розповів Mind партнер Адвокатської фірми Pragnum Дмитро Жуков.

Питання довіри до судової гілки влади в Україні є одним з небагатьох, в якому думки громадян і юристів діаметрально протилежні. Так, незважаючи на широке тиражування в ЗМІ позиції про те, що судам не довіряють 80–90% українців, виявляється, що переважна більшість практикуючих адвокатів як раз судам довіряють, а тотальна корумпованість судової гілки є міфом, який, на жаль, люблять тиражувати політики. Тому майже кожна нова каденція влади намагається щось десь там відреформувати.

З чого починалася судова реформа?

Формально початок останньої великої судової реформи розпочався 16 жовтня 2014 року прийняттям Указу президента України «Про Раду з питань судової реформи». Вказана Рада мала розробити концепцію реформування системи. Так, у червні 2016 року до Конституції України були внесені зміни щодо правосуддя, якими, зокрема, ввели так звану монополію на представництво інтересів у судах виключно адвокатами. Наступним кроком стало прийняття і набуття чинності з грудня 2017 року нової редакції всіх процесуальних кодексів. Великим фіналом стало кваліфікаційне оцінювання суддів, наслідки якого по сьогоднішній день відчуваються учасниками судових справ, та запуск «нового» Верховного суду.

Але якщо озирнутися назад, стає очевидним, що судова реформа провалилася: Електронний суд, який мав повноцінно з’явитися у березні 2019 року, не працює; нові кодекси містять безліч суперечливих норм; понад 20 судів в Україні залишилися без жодного судді, багато судів, де з повноваженнями є лише один суддя; чверть вакансій суддів не заповнена, навантаження на кожного з них перевищує рекомендоване в 3–10 разів; помічники і секретарі масово звільнилися; перерви між засіданнями досягають понад 10 місяців; черга в кваліфікаційних палатах адвокатури на складання іспиту сягає років.

Не все добре і в суддівському середовищі. Мабуть найнеприємнішою темою є відмінність розміру посадового окладу між тими, хто пройшов атестацію, і тими, хто ще ні. При цьому склалася ситуація, коли в сусідніх кабінетах одного суду сидять колеги, оклад яких відрізняється вдвічі. Також тільки лінивий не критикує доходи суддів Верховного суду, хоча якщо підписатися на них у Facebook, то можна побачити, що вони «змагаються» між собою в тому, о котрій годині ночі пішли з роботи через перевантаження справами. І це ще навіть не настав 2020 рік, з якого представництво органів державної влади і місцевого самоврядування може здійснюватися виключно адвокатом або прокурором…

Яких кроків нової влади слід очікувати у найближчому майбутньому?

Вочевидь, розуміючи все вищенаведене, одним з напрямків своєї діяльності кандидат на посаду президента України Володимир Зеленський озвучив бажання провести свою правову реформу в разі обрання на посаду. Вочевидь, що його указ «Про Комісію з питань правової реформи» є першим кроком у цьому напрямку. Сам указ є доволі абстрактним, однак з його змісту вбачається, що президенту не подобається система правосуддя, Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси, система органів правопорядку. Також в указі є згадка про питання реінтеграції в єдиний конституційний простір України тимчасово окупованих територій України.

З огляду на практику скасування указів свого попередника, у контексті «правової реформи» зазначений указ може стати дзвіночком для Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), суддів Верховного суду, новостворених апеляційних судів, вертикалі прокуратури, ДБР та НАБУ. Щодо поліції, навряд чи там слід чекати рішучих кроків, адже створення Національної поліції відбувалося за активної участі міжнародних партнерів України, тому тут «махати шашкою» було б недалекоглядно.

Крім того, днями в ЗМІ з’явилася новина про те, що Офіс президента ініціює перезапуск судової реформи через Верховну Раду, а не через Конституційний суд. Це означає, що замість визнання неконституційними змін до Конституції та закону «Про судоустрій і статус суддів», ухвалюватимуться нові закони. Тобто ті судді, які успішно пройшли кваліфікаційне оцінювання, зраділи рано.

З огляду на позицію радника президента Руслана Стефанчука, у першу чергу не слід розслаблятися членам ВРП та ВККС, адже, на його думку, дисциплінарні провадження щодо судді мають розглядатися миттєво, а не по чотири роки. Також Стефанчук прихильник зменшення кількості суддів Верховного суду як у США і ще більшого обмеження доступу до касаційного перегляду, ніж є зараз. А це означає, що всі адвокати, які залишили свої фірми, і науковці, які пішли з ВНЗ, ризикують стати безробітними…

Що ж, з монопартійною більшістю у парламенті реформатори президента зможуть втілити в життя майже будь-які законодавчі зміни (окрім конституційних, де необхідні 2/3 голосів депутатів). Такої безпрецедентної підтримки не мала жодна політична сила за всю історію України, тому хочеться сподіватися, що цього разу в ході реформи правосуддя «почують кожного» і, в першу чергу, це будуть голоси суддів та адвокатів.