Судебный Вестник №3, 26 марта 2015 г.
Статья Дмитрия Жукова
Статья (pdf)
(на языке оригинала)

Стабілізатор напруги

Інститут позовної давності покликаний зберегти здоровий глузд у судових спорах з метою збереження стабільності у правовідносинах

Ключовим принципом демократичного суспільства є розмежування влади на 3 гілки. Судова гілка, на мою думку, має головне значення для особи, оскільки саме в суді вона має можливість захистити свої права, порушені як іншими особами, так і іншими гілками влади. Безпосереднє і невід’ємне право громадянина звертатися до суду закріплене як в Конституції України, так і в рішеннях Конституційного Суду України (КСУ). Однак, надаючи будь-кому право подати позов, законодавець визначив максимальний строк, протягом якого особа може його подати.

Здоровий глузд

З практичної точки зору, визначення позовної давності, яке міститься в статті 256 Цивільного кодексу (ЦК) України є некоректним. Як зазначено в рішенні КСУ від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, доцільніше визначати позовну давність як строк, протягом якого суд не може відмовити особі у захисті її порушених цивільних прав та інтересів, посилаючись на прострочення звернення до суду. Вказане формулювання більш точно відображає суть позовної давності, адже навіть у разі її спливу, за відсутності відповідної заяви відповідача, суд не в праві відмовити позивачу на вказаній підставі.

Загалом, інститут позовної давності покликаний зберегти здоровий глузд у судових спорах, адже абсурдною була б ситуація, коли позов про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності було б можливим подати протягом 20 років. Всі ці роки над новим власником висіла загроза виселення лише через те, що колишнім продавцем два десятиліття тому не дотримано процедури відчуження. Саме з метою створення певних «правил гри» і існує вказаний інститут.

Як відомо, позовна давність є загальною (стаття 257 ЦК України) та спеціальною. При цьому, спеціальна позовна давність міститься не тільки у ЦК України, але й в інших нормативно-правових актах. Крім цього, в окремих правовідносинах застосовується спеціальна позовна давність на підставі ратифікованих Україною міжнародних конвенцій. Слід зазначити, що 20 грудня 2011 року у ході судової реформи з ЦК України було прибрано подовжену позовну давність щодо визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману та застосування наслідків нікчемного правочину. Отже, в ЦК України залишилася лише скорочена спеціальна позовна давність, перелік якої можна знайти у статті 258.

Такі різні кодекси

Цікавіша ситуація з Господарським кодексом (ГК) України, який не містить спеціальної статті, а тому позовну давність в окремих правовідносинах слід шукати по всьому кодексу. Наприклад, позовна давність у 6 місяців встановлюється до вимог, пов’язаних із поставкою товарів неналежної якості, а також вимог перевізника до відправників та отримувачів вантажу. Позовна давність у 1 або 2 роки встановлюється щодо спорів стосовно недоліків некапітальних, а у 3 або 10 років – капітальних конструкцій, в залежності від того, чи недоліки є явними або прихованими. Крім того, позовна давність у 10 або 30 років встановлюється для позовів до підрядників про відшкодування збитків замовника, які призвели до руйнувань чи аварій або у зв’язку з недоліками проекту будівництва.

Також містить спеціальну позовну давність і Кодекс торговельного мореплавства України. Так, на оспорювання диспаші заявнику дається лише 6 місяців. Позови, пов’язані з каботажним або закордонним морським перевезенням вантажів мають бути пред’явлені протягом 1 року, а щодо перевезення пасажирів і багажу, фрахтування чи лізингу судна – 2 років. Цікаво, що за умовами статті 393 кодексу строки позовної давності продовжуються до трьох років у випадку, якщо судно, якого стосуються позовні вимоги, протягом строку позовної давності не могли застати у водах України.

Ще більш скорочені строки звернення до суду передбачені у трудових спорах. У справах про звільнення управненій   стороні слід подати позов протягом 1 місяця з дня звільнення. Що ж до стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, позовна давність встановлена в 1 рік.

Гадаю, що читачі пам’ятають про те, що за умовами статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому згідно з пунктом 2.2. Постанови № 10 Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Таким чином, суди не повинні поверхнево підходити до розгляду позовів, поданих зі спливом позовної давності.

Давність в адмінспорах

При цьому цікавим буде нагадати, що на відміну від цивільного та господарського судочинства, Кодекс адміністративного судочинства України зовсім по іншому підходить до «адміністративної» позовної давності. Так, за умовами статті 100 кодексу адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Отже, в спорах з суб’єктами владних повноважень, навіть якщо представник держоргану «проспить» пропуск позовної давності, його наслідки самостійно застосує суддя.

При цьому, щонайменше один з держорганів прискіпливо слідкує за діями суб’єктів господарювання, які є стороною зобов’язання в якому сплив строк позовної давності. Цей орган – Державна фіскальна служба України, адже вказаний строк має певні податкові наслідки як для постачальника, так і для покупця.

Згідно норм Податкового кодексу (ПК) України (що діяли до 1 січня 2015 року) постачальник міг зменшити дохід на вартість поставленого товару, одночасно зменшивши витрати на його собівартість, через те, що покупець з ним не розрахувався. При цьому, якщо суд відмовив постачальнику у стягненні коштів з такого покупця через пропуск строку позовної давності, постачальник зобов’язаний збільшити фінрезультат на суму боргу та, одночасно, зменшити фінрезультат на собівартість цього товару. За таких обставин на суму додаткового податкового зобов'язання, розрахованого внаслідок такого коригування фінансового результату до оподаткування, нараховується пеня, визначена з розрахунку 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України.

Що стосується покупця, то відповідно до пункту 14.1.257 ПК України заборгованість одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою. Таким чином, в залежності від обраної ним системи оподаткування, після спливу строку позовної давності по стягненню з нього вартості неоплачених товарів, він зобов’язаний зарахувати таку суму боргу або у якості доходу, або у якості збільшення фінансового результату та сплатити з такої суми єдиний податок, або податок на прибуток.